Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації

Феномен "вимагаючої" поведінки: соціально-психологічний аналіз

УДК 141. 7:323(477)(091)"15"

Софія Грабовська
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, Львів 79000, Україна, sofia_hrabovsk@ukr.net

Проаналізовано явище, означене терміном "вимагаюча" поведінка (поведінка, що керується соціально-паразитичною мотивацією), визначено психологічні та соціальні чинники, що зумовлюють поведінку за принципом "дай", зображено узагальнений портрет особистості, схильної до "вимагаючої" поведінки.

Ключові слова: "вимагаюча" поведінка, мотивація, особистість.

Постановка проблеми

"Вимагаюча" поведінка – поведінка, що керується мотивацією, яку можна коротко сформулювати об’ємним, багатобарвним і коротким поняттям "дай", зверненим як до окремих людей з оточення "вимагача", так і до певних соціальних груп, інституцій, держави, суспільства загалом. Уявімо гіпотетичну ситуацію, що всі люди в суспільстві керуються такою мотивацією, усі хочуть, щоб їм "давали" готове і ніхто не має бажання створювати, заробляти самому. Чи буде таке суспільство життєздатне, чи зможе ефективно розвиватися? Особливо часто доводиться стикатися з "вимагаючою" поведінкою людей у тоталітарних і посттоталітарних суспільствах, до яких належить і Україна. Тому дослідження феномену "вимагаючої" поведінки – важливе й актуальне.

Мета роботи

Визначити сутність поняття "вимагаюча" поведінка", виокремити провідні психологічні та соціальні чинники, що спонукають до "вимагаючої" поведінки, виробити теоретичні засади дослідження цього феномену.

Об’єкт дослідження: мотиваційна сфера особистості.

Предмет дослідження: соціально-психологічні детермінанти мотивації, яка скеровує особистість до "вимагаючої" поведінки.

Феномен "вимагаючої" поведінки пов’язаний з такими поняттями, як соціальний паразитизм, споживацтво, утриманство.

"Споживацтво". Люди, що мають таку психологію, використовують зроблене іншими, не здатні до творчості, до продуктивної діяльності. Споживачі, зазвичай, чимось "оплачують" те, чим користуються: грошима, ресурсами, добрим ставленням, любов’ю або навпаки, коли така людина одержала те, чого вимагала, то почувається приниженою і починає мстити тому, хто їй цю послугу зробив.

Рис 1. Співвідношення понять "утриманство", "соціальний паразитизм", "споживацтво"

"Соціальний паразитизм" – здатність існувати за рахунок інших. Причому, як рослина-паразит омела, що висмоктує соки дерева, але має лікувальні властивості, так і соціально паразитуюча людина може давати користь. Наприклад, науковець, що пише оглядову або компілятивну роботу, тільки переповідаючи думки інших, не створює нічого нового, але популяризує ці ідеї, робить їх доступними для широкого кола читачів. Є цілі "паразитуючі" галузі діяльності, науки. Наприклад, хтось створює картину, а інший намагається пояснити, чому, як і для чого цю картину створено. Є й інші, негативні вияви соціального паразитизму: крадіжки (у прямому й переносному значенні слова), життя коштом інших, перекладання відповідальності на інших. У психологічному аспекті прикладом соціального паразитизму може слугувати намагання самоствердитися через приниження інших.

"Утриманство" як вияв соціального паразитизму полягає в тому, що одна людина працює і забезпечує того або тих, хто не може цього зробити сам. Негативного відтінку

утриманство набуває, коли цілком працездатна і дієздатна людина не бажає нічого робити сама й вимагає, щоб її забезпечували інші люди, держава, суспільство.

Поняття "споживацтво", "соціальний паразитизм", "утриманство" становлять наведену нижче схему, з якої видно, що існують люди, у яких вказані риси виявляються в комплексі, деякі поєднують у собі по два типи рис, деякі є "чистим" типом.

Видається, що "вимагаюча" поведінка є накладанням мотиваційних векторів споживацтва, соціального паразитизму та утриманства і найяскравіше повинна виявлятися в осіб, які на нашій моделі потрапляють у місце накладання всіх трьох вказаних типів мотивації, але буде наявна і в "чистих" "споживачів", "утриманців", та "соціально-паразитуючих" особистостей, тобто всіх, хто потрапляє в межі об’єднання цих трьох класів.

Мотивація як сукупність мотивів зазвичай має внутрішні причини особистісного плану і зовнішні чинники, що стимулюють або уповільнюють дію мотивації.

Мотиви, як безпосереднє спонукання до дії, зазвичай поділяють на усвідомлені (потреби, інтереси, переконання, ідеали) та неусвідомлені (установки, потяги, бажання).

Розглянувши мотивацію "вимагачів" крізь призму теорії, то матимемо схему, зображену на рис 2.

До психологічних чинників, що створюють підґрунтя "вимагаючої" поведінки, можна, крім мотиваційних детермінант, зарахувати ще й такі:

– екстернальний локус контролю. Оскільки екстернали схильні перекладати відповідальність за результати своїх дій на інших, умови, оточення, вони стають залежними від оточення і роблять навколишніх залежними від себе. Ця залежність спонукає до вироблення в таких людей погляду на оточення крізь призму категорії необхідності скерованої власне на інших, а не на себе. Тому в особистостей, схильних до "вимагаючої" поведінки, діагностують екстернальний локус контролю;

– маскулінність. Відомо, що для маскулінної психіки характерні такі риси, як жорсткість, егоцентризм, ригідність, раціональність, схильність до привласнення, домінування. Тому особи, психіка яких працює за маскулінною стратегією, мають шанс більшою мірою виявляти риси "вимагача" – більше брати, ніж давати. Особи з фемінною психікою (емоційною, гнучкою, емпатійною, підлеглою, чуйною, "м’якою") – більше давати, ніж брати;

– нездатність до емпатії. Що менша здатність до емпатії, то більша схильність керуватися мотивом "дай". Це можна пояснити тим, що люди, не здатні до співпереживання, емпатії, не вміють децентруватися, "залізти в чужі черевики", схильні "тягнути ковдру на себе", мало цікавлячись тим, як це позначається на інших. "Вимагачі", зазвичай, концентруються на власних проблемах і потребах і дивляться на світ крізь призму власних потреб. Цим вони нагадують немовлят, що перебувають у полоні своїх потреб, не здатні регулювати їхню інтенсивність та відтерміновувати їхнє задоволення. "Вимагаюча" мотивація видається атавізмом позиції немовляти в психіці дорослої людини, і її можна розглядати як показник інфантильності. Напевно, тому схильність до "вимагаючої" поведінки корелює з віком: її більше діагностують у молодих респондентів, ніж у людей середнього та старшого віку;

– низький рівень особистісної зрілості. Особливо показовою є обернена кореляція показників "схильність до "вимагаючої" поведінки" та здатність до глибинних переживань і толерантності. Звичайно, важко очікувати від психологічного "немовляти" здатності до глибинних переживань: діяльність цих людей керується здебільшого потребами нижчих (за А. Маслоу) рівнів потреб: фізіологічних, безпеки, прийняття та визнання. "Вимагачі" обмежуються забезпеченням власних потреб, причому воліють це зробити за рахунок інших, паразитуючи, споживаючи, а не створюючи. Їхню мотивацію можна вважати повною мірою "дифіциєнтною", орієнтованою на задоволення актуальної або фрустрованої потреби: діяльність використовують лише як засіб задоволення певної потреби, що перебуває поза нею, а не дає задоволення як така. Аналогічно "вимагачі" й до інших людей ставляться як до засобів досягнення своєї мети, а не як до мети спілкування. Їм притаманна "дифіциєнтна" любов – любов до іншого власне тому, що від нього (неї) залежить задоволення якоїсь потреби: що більше напруження від потреби і що більше задоволення, то більша любов. До такої любові "вимагачів" спонукає потреба в самоповазі, страх самотності, страх залишитися без засобів до існування, зрештою, без любові, уваги тощо. Знову тут яскраво простежуємо залежність "немовляти" від дорослого, що базується на інстинкті самозбереження й повній безпорадності новонародженої дитини. Можна припустити, що фіксація цього страху немовляти ("базальної тривоги", за К. Хорні) є одним з вагомих чинників, що формує особистість, схильну до "вимагаючої" поведінки;

Рис. 2. Схема процесу формування "вимагаючої" поведінки

– нарцисизм, егоцентризм. "Вимагачам" притаманна егоїстично-нарцистична спрямованість, оскільки вектор їхньої мотивації має однозначний керунок – на себе, тому їх мало цікавить, звідки має братися те, чого вони домагаються, і що можуть існувати й інші претенденти на ті самі речі;

– пристосування як стратегія поведінки в конфліктних ситуаціях. "Вимагачі" схильні використовувати партнера у своїх цілях, тому їхній варіант пристосування є активним. Напевно, власне це приводить "вимагачів" до лав протестантів, тих, хто наполегливо й активно чогось домагається від держави, керівництва, родини, суспільства, загалом "інших".

Найголовніший мотив, яким керується "вимагач" у своїй поведінці, – "мені винні, мені належить за правом мого існування, бо, зрештою, я на цей світ не просився, мене сюди запросили, тож мусять належно забезпечити моє життя". Ця установка стає окулярами, через які людина дивиться на тих, хто поруч, на соціальні інституції, на світ загалом. Звичайно, світ виглядатиме однобоко, збіднено, навіть спотворено, якщо дивитися на нього тільки крізь щілину своїх потреб, а інших розглядати лише як засіб їхнього задоволення. Напевно, тому для "вимагачів" характерне вузькорольове ставлення до людей, з якими вони стикаються. "Вимагач" буде злоститися й скандалити, якщо касира або продавця понад дві секунди немає на місці, ніколи не поступиться іншому своєю чергою, місцем у транспорті. Так, скажімо, забігши до аптеки по ліки й побачивши, що аптекарка в цей момент змащує "зеленкою" збите коліно дитини і заспокоює її, "вимагач" наполягатиме приділити йому увагу негайно. Вузькорольове розуміння людей полягає в ототожненні особистості з тими функціями, які вона виконує за своїми соціальними ролями. У наведеному прикладі "вимагач" убачає в поведінці аптекарки загрозу, бо вона порушує "правила гри" – виконує функції "мами", тоді коли він потребує, щоб вона виконувала функції аптекарки, бо вважає свою потребу не лише нагальною, а й важливішою, першорядною. Аналогічно "вимагачі" ставляться і до соціальних інституцій, держави, суспільства.

Характер "вимагача" доволі близький до "маніпулятора", як його описав Е. Шостром. До характеристик "маніпулятора" дослідник зараховує:

– брехливість, схильність "грати ролі", демонструвати несправжні переживання;

– неусвідомленість (апатія, нудьга), "тунельне бачення": вони бачать і чують лише те, що хочуть бачити і чути;

– контроль (закритість). Вони сприймають життя як гру в шахи: намагаються когось контролювати й піддаються контролю з боку інших. Приховують свої плани від супротивника;

– цинізм (зневіра). Нікому не довіряють, навіть самим собі. У глибині душі не довіряють людській природі загалом.

Наводячи думку М. Бубера, що маніпулятор від актуалізатора відрізняється тим, що перший будує свої стосунки за принципом "Я – це", а другий – "Я – Ти", Е. Шостром підкреслює, що маніпулятивні стосунки можна порівняти зі ставленням "Це – ЦЕ", тоді як актуалізація не базується на засадах – "Ти – ТИ". Тільки особистість, що ставиться до іншої як до "ТИ", а не як до "ЧОГОСЬ", здатна надбати своє "Я". Якщо ви в інших бачите тільки "щось", тобто річ, то й самі неминуче станете "цим", тобто річчю, зазначає Е. Шостром [3].

На противагу маніпуляторові, актуалізаторові притаманні чесність, щирість, усвідомленість інтересів та переживань (своїх і чужих), свобода, активність, здатність бути господарем (суб’єктом) свого життя, довіра до інших, віра, переконання, устремління встановити зв’язок з життям і здолати труднощі тут і тепер [3]. Брехливість, схильність "грати ролі", неусвідомленість, "тунельне бачення", цинізм (зневіра), ставлення до іншого, як до речі, засобу досягнення своєї мети притаманні характеру "вимагача", тому останні зазвичай схильні до маніпуляцій і водночас самі легко потрапляють "на гачок" маніпуляторів: можуть ставати залежними від азартних ігор, полюбляють брати участь у різноманітних лотереях, "акціях", що обіцяють золоті гори, велетенські "джек-поти", призи, подарунки тощо. Їх приваблює можливість отримати багато, не докладаючи жодних зусиль.

Цікаво розглянути характер "вимагача" крізь призму ідей Е. Берна про трирівневу структуру особистості. "Вимагач" за цим підходом виглядає як парадоксальний конгломерат Батьківсько-Дитячої позиції, причому в крайніх варіантах поєднання "контролююче-караючого Батька" і "вередливо-бунтівної Дитини". Це пояснює позицію "вимагаючої" мотивації: "хочу вже, всі винні мені і повинні дати мені, бо я хочу". Причому зазвичай ті, хто керується такою мотивацією, практично не цікавляться можливостями, ресурсами, бажаннями інших, об’єктивними обставинами для задоволення їхніх потреб.

Особистість "вимагача" легко простежити в неплідних орієнтаціях характеру, які описав Е. Фромм [4]:

– рецептивно орієнтована особистість шукає задоволення своїх потреб поза собою. Вона не здатна до створення, бажає все (від їжі до знань і кохання) одержувати готовим. Тому вона залежна від навколишніх людей і обставин, нагадує людину, що лежить під яблунею й очікує, доки яблуко впаде їй прямо в руки, а ще краще – шматочками до рота.

– людина, орієнтована на експлуатацію, як і рецептивна, вважає, що нічого не можна створити самій, залежна від навколишнього світу, але, на відміну від попередньої орієнтації, є активною. Її девіз "Крадений плід – найсолодший". У будь-якій сфері діяльності "експлуататори" намагаються добути собі те, що їм потрібно, силою або хитрістю. Людей вони оцінюють з погляду їхньої "корисності", їх цікавлять лише ті речі й люди, які їм не належать і які можуть стати об’єктом їхньої агресії.

– захланна орієнтація особистості полягає в спробі підкорити собі світ, відгороджуючись від нього. Одна з визначальних рис особистості цієї орієнтації – скупість. Захланні люди ставляться до речей, справ з хворобливою пунктуальністю і педантичністю, вони бояться активності, бо активність пов’язана з витратами енергії, а захланні панічно бояться витрат.

Е. Фромм підкреслює, що особистості з непродуктивною орієнтацією подібні між собою власне тим, що вони не здатні до творчості, лише споживають створене іншими, паразитують на чужій праці, думках, досягненнях. Втеча від свободи – найбільш характерна реакція, що є спільною для всіх форм непродуктивної орієнтації, за Е. Фроммом. Люди з психологією "вимагача" також втікають від свободи, оскільки свобода пов’язана насамперед із необхідністю приймати рішення.

Феномен "вимагаючої" поведінки притаманний, напевно, усім суспільствам, але найбільше – тоталітарному, у якому і людина, і держава дивляться один на одного крізь призму категорії обов’язків, залишаючи за собою "права". Тоталітарне суспільство відбирає в людини право на прийняття рішень, а натомість людина, що відчужила функцію прийняття рішень, перекладає на владу також відповідальність, вимагає повного забезпечення своїх потреб.

Висновки

"Вимаюча" поведінка – парадоксальна активна соціальна бездіяльність, біг по колу, оскільки діяльність повинна завершуватися створенням певного продукту, бути результативною, щось "давати", а "вимагаюча" поведінка має на меті лише "брати", використовувати, споживати. Отже, вектори продуктивної діяльності і "вимагаючої" поведінки скеровано в різних напрямках. Звичайно, "вимагаюча" мотивація не є вродженою, її виховують. Думаємо, слушною тут є думка Л. Виготського про те, що в правильному житті правильно ростуть діти.

Очевидно, необхідною є перебудова суспільних взаємин (держава – громадяни, громадяни – громадяни, батьки – діти) на демократичних засадах взаємодопомоги, взаємоповаги, взаємовідповідальності. Формування продуктивної особистості базується на вихованні в дитини з раннього віку вміння робити вибір, приймати рішення і відповідати за його наслідки.

Література:

1. Lewicka M. Daj czy wypracuj? Sze&№347;cienny model aktywno&№347;ci // Jednostka i spo&№322;ecze&№324;stwo. – Gda&№324;sk, 2002. – St. 83 – 101.

2. Lewicka M. Psychologiczne mechanizmy zachowa&№324; roszczeniowych / Od my&№347;li i uczu&№263; do decyzji i dzia&№322;a&№324;. Pod redakcj&№261; Dariusza Doli&№324;skiego i Barbary Weigl. – Warszawa, 2001. – St. 111 – 127.

3. Шостром Э. Анти-Карнеги или Человек-манипулятор. – М.: Мысль, 1994.

4. Фромм Э. Человеческая природа и характер // Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. – Самара, 1998. – С. 44 – 114.

The Phenomenon of the "Demanding" Behaviour: Social and Psychologial Analsis

Sofiya Hrabovska
L’viv Ivan Franko National University,
Universytets’ka Str., 1, 79000 L’viv, Ukraine, sofia_hrabovska ukr.net

The author analyses the phenomenon determined by the term "demanding" behaviour that is driven by the social and parasitic motivation. Psychological and social factors that cause the "give!" behaviour are studied, the generalized image of the personality with the tendencies to the "demanding" behaviour is described.

Key words: "demanding" behaviour, motivation, personality.