Трагедія українських учених-біженців у журналі «Science»

Американський журнал «Science» («Наука») називають «журналом нобелівських лауреатів». Він друкує лише повідомлення про справді визначні наукові результати, і часто публікація тут справді ставала для авторів вирішальним кроком на шляху до Нобелівської премії.

Водночас «Science» вміщує час від часу й статті, присвячені стану науки в різних державах. І в першому номері «Science» за цей рік (вийшов 2 січня) з’явилися дві статті Річарда Стоуна, присвячені Україні.

В першій – «Вихід зі Сходу» - описано трагедію тих багатьох сотень наукових біженців, які змушені були евакуюватися з окупованих Росією Донецька і Луганська до міст, які перебувають під контролем української влади, і почати тут з нуля, залишивши окупантам плоди своєї багаторічної праці.

У другому матеріалі Річарда Стоуна – «Україна оплакує втрачену наукову коштовність» - ідеться про наукові об’єкти України, загарбані Росією в Криму. Серед них – першорядні інститути, заповідники, обсерваторії. Лише в модернізацію унікального радіотелескопу в Євпаторії незалежна Україна вклала десятки мільйонів доларів.

Поява матеріалів Річарда Стоуна в «Science» без перебільшення сколихнула міжнародну наукову громадськість. Американське фізичне товариство на своєму засіданні 21 січня вже обговорюватиме можливі шляхи допомоги українським науковим втікачам. Тож надаємо й українському читачеві можливість ознайомитися з цим аспектом нашої трагедії, рідко згадуваним у навіть у наших ЗМІ.

Вихід зі Сходу

Близько 11 ранку 23 червня Володимир Семистяга, працюючи в Державному архіві Луганська, в зануреній у конфлікт східній Україні, почув дзвінок мобільного. Той, хто дзвонив, попросив вийти на вулицю, аби про щось поспитати. Там до ученого наблизилися двоє. «Один націлив мені автомата в живіт», - розповідає 65-річний Семистяга, професор історії з Луганського національного університету. «Ніхто на вулиці не звернув уваги на те, що відбувається». Вони заштовхали його в таксі й від’їхали.

Викрадачі привезли Семистягу в будинок, який вони називали СМЕРШ – наче радянську військову контррозвідку, створену Йосипом Сталіним під час Другої світової війни. У його підвалах – як розповідає Семистяга, - його допитували тижнями, вводячи уколами «сироватку правди», припалюючи сигаретами і б’ючи. «Мені на голову наділи протигаз, а тоді перетиснули патрубок, і я відчув, що задихаюся».

Як вороги довідалися, обшукуючи домівку й офіс Семистяги, він був ключовою фігурою опору проти підтримуваних Росією сепаратистів, які проголосили в регіоні окрему «республіку». На 55-й день свого ув’язнення Семистяга втік за допомогою співчутливого вартового й зумів покинути контрольовану сепаратистами територію.

Конфлікт, який міг вартувати Семистязі життя, розгорівся в квітні, через два місяці потому як проросійський президент України Віктор Янукович своєю втечею спровокував російську анексію Кримського півострова. Протистояння в Донбасі на сході України забрало понад 4600 життів. Воно також спричинило болючий розкол у середовищі викладачів і дослідників. Деякі вбачали в приєднанні до Росії шанс відновити статус і престиж науки, який існував у регіоні за радянських часів. Інші, такі, як Семистяга, боялися переслідувань і вважали, що прозахідна Україна забезпечить їм яскравіше майбутнє.

Як наслідок, потужний елемент української наукової інфраструктури – у південно-східній Україні було розташовано багато університетів та дослідницьких інститутів – розпався. Протягом останніх тижнів близько 1500 дослідників і професорів і 100000 студентів залишили утримувані бойовиками частини Донецької і Луганської областей. На початку осені міністерство освіти і науки України почало терміново переводити 11 університетів з заколотних територій. Більшість із них перенесено до інших частин Донбасу, все ще контрольованих Україною, при цьому їхні дотеперішні будівлі й майно залишилися в руках сепаратистів. Але Донецький національний університет (ДНУ), один з провідних університетів України, мусив перебазуватися на 800 км на захід, до Вінниці.

Деякі з переміщених дослідників примудрилися вивезти цінні зразки й дослідницькі матеріали. Але інші повинні були покинути в лабораторіях усю працю свого життя. Багато з учених залишаються в зоні військових дій, бо вони не можуть залишити старших родичів, студентів чи дослідницькі проекти, або ж вони підтримують проголошені сепаратистами так звані «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку».

Національна академія наук, яка мала понад два десятки інститутів, дослідницьких станцій та інших установ на Донбасі, зазнала критики за запізнене реагування на кризу. «Був час, коли ще можна було вивезти обладнання, і я просив їх це зробити», - розповідає фізик Максим Стріха, заступник міністра освіти і науки України. «Але вони виявилися надто консервативні й боялися ухвалювати рішення». Коли розпочалися заворушення на Донбасі, «люди вважали, що це тимчасова проблема», - пояснює фізик Антон Наумовець, віце-президент НАН, який очолює сформовану президією НАН комісію для розгляду цього питання.

З цим погоджується зоолог Ігор Загороднюк з Луганського національного університету, який утік від смертельної загрози з боку сепаратистів у липні: «До кінця травня всі ми вірили, що ситуація в Луганську абсурдна й тимчасова. Але насправді це був початок кінця».

Донбас тяжів до Росії впродовж десятиліть, відколи радянська влада почала розвивати його як осередок промисловості й вуглевидобування. Не диво, що наука тут була зосереджена на потребах індустрії. Наумовець, чий дядько служив у танковому батальйоні, який звільняв Донбас від нацистів під час Другої світової, розповідає, що донецькі вчені виконали піонерські роботи з нанотехнологій для зміцнення металів і створення керамічних порошків. Але, хоча в регіоні й домінували прикладні дослідження, розвивалася тут і фундаментальна наука – насамперед математика й наука про довкілля. І вже наприкінці 1960-х Донецьк набув статусу одного з шести провідних наукових центрів України.

Багато старших людей тут ностальгують за радянськими часами, коли робітники отримували стабільну зарплатню і мали передбачуваний ритм життя. Потому, як Україна здобула незалежність, базована на субсидіях економіка Донбасу захиталася, й інфраструктура стала занепадати. Прагнення України встановити тісніші зв’язки з Європою так само викликали побоювання в багатьох людей, серед них і в учених. «Вони боялися, що потрібно буде конкурувати на європейському рівні. Вони знали, що для цього потрібно буде тяжко працювати, писати статті. А з росіянами вони чулися на рівних», - говорить проукраїнськи налаштований геолог з НДІ гірничої геології в Донецьку, який зажадав лишатися анонімним.

Потому, як Росія анексувала Крим, багато хто на півдні й сході України сподівався, що їхні регіоні підуть слідом. Сепаратисти в Донецьку й Луганську проголосили незалежність від України в квітні й провели референдуми 11 травня, аби надати своїм діям видимості законності (досі дві заколотні республіки визнала тільки примарна держава Південна Осетія). Невдовзі два великі інститути в Донецьку зробили вибір на корись самопроголошених республік. Олександр Ковальов, директор Інституту прикладної математики і механіки (ІПММ) у Донецьку, оголосив про лояльність до «ДНР». «Він підніс терористам інститут на срібній тарілочці», - говорить один із київських математиків, обізнаних із ситуацією. Зрада Ковальова спонукала 35 учених ІПММ переїхати до Києва, де вони сформували нове відділення Інституту математики. (Коли я запитав у Ковальова електронною поштою, чи він вважає, що ІПММ краще під владою ДНР, той відписав: «Приїздіть до Донецька без зброї. Побачите самі». На подальші запитання він не відповів). Директор Інституту гірничої геології в Донецьку Андрій Анциферов так само передав свій інститут разом із коштовним обладнанням та інструментами заколотній республіці.

Інші директори разом зі своїми підлеглими вибралися з контрольованих сепаратистами регіонів – чи то через лояльність до Києва, чи то через страх перед сепаратистами. У Луганському природному заповіднику, де екологи вивчають степи, ліси й водойми Донбасу, озброєні бойовики з’явилися в червні – й улаштували тут, біля російського кордону, свій табір. Директор Віталій Бондарєв викликав міліцію. Але коли та з’явилася на машинах з емблемами «ЛНР», «стало ясно, що вже всьому кінець», - так говорить Бондарєв, лояльний до України. Врешті-решт бойовики забралися з заповідника, але перед тим замінували його. Тоді директор разом із родиною подався до Києва, де зараз пише докторську з акарології – науки про кліщів – в Інституті зоології.

Роман Гринюк мусив евакуювати цілий університет. У п’ятницю, 20 червня, група озброєних людей зайшла до адміністративного будинку ДНУ в Донецьку і зажадала бачити ректора Гринюка. «Я боявся, що нас застрелять», - згадує він. Сепаратисти вигнали адміністрацію й почали самі порядкувати в університетському містечку. «Я намагався вести переговори, - розповідає Гринюк, - але там було багато фракцій, і я не розумів, хто в них насправді керує». Тому ректор розпустив більшість персоналу на продовжені канікули від червня й до кінця серпня.

Коли тривали запеклі серпневі бої, Гринюк усе ще сподівався, що ДНУ зможе розпочати навчання лише з місячним запізненням, 1 жовтня. Але його надії розвіялися на початку вересня, коли міністр освіти і науки «ДНР» Ігор Костенок наказав донецьким університетам припинити викладання української історії, літератури, мови й права. «Мені стало ясно, що університет тут далі не зможе працювати», - говорить Гринюк.

Смертельного удару було завдано 17 вересня, коли озброєні люди завели в кабінет Гринюка нового призначеного сепаратистами «ректора» - колишнього викладача російської історії ДНУ Сергія Баришнікова. «Звісно, моя реакція на це не була позитивна», - розповідає Гринюк. Він телефоном зв’язався з міністерством освіти у Києві і став терміново готуватися до перебазування університету.

Розглядаючи різні варіанти розміщення університету, обмежене в коштах міністерство дізналося, що вінницька ювелірна фірма «Кристал», яка потерпіла від економічної кризи, може надати два будинки фактично безкоштовно. Багато викладачів ДНУ перед евакуацією вагалися. Апаратники «ДНР» погрожували репресіями кожному, хто намагатиметься утекти. «Вони казали, що в Донецьку є багато підвалів, де нас більше ніхто не знайде», - згадує Гринюк. Однак, на початку жовтня вихід з Донецька розпочався. А 3 листопада міністр освіти і науки України Сергій Квіт головував на церемонії початку роботи ДНУ на вигнанні.

Близько 200 професорів і викладачів (із 700, які працювали раніше) туляться в спартанських умовах у майже позбавлених меблів кімнатах колишньої ювелірної фабрики. Бюджет ДНУ покриває лишень зарплатню і студентські стипендії для тих, хто переїхав на нове місце.

Баришніков заперечив значення евакуації, говорячи, що ДНУ, яким він керує, є «потужною інституцією, яку не можна пересадити, наче фікус, із одного горщика в інший». Насправді ж усе зовсім не так, - наголошує Лілія Гриневич, депутат Верховної Ради і голова парламентського комітету з науки та освіти. «Очевидно, що якість освіти в «тіньових» університетах Донбасу буде настільки сумнівна, - говорить вона, - що ніхто не захоче приймати на роботу їхніх випускників».

Гринюк уже закликав до закордонної допомоги для ДНУ на вигнанні, зокрема і з метою відновити два ветхі гуртожитки, надані місцевим коледжем. Заняття для 7000 зареєстрованих студентів (це близько 60% від того, що було торік), включаючи 500 тих, які перебралися до Вінниці, поки відбуваються дистанційно. «Я сподіваюся, що за 3 чи 4 роки ми зможемо повернутися в Донецьк, до своїх корпусів і гуртожитків», - говорить ректор.

Інші університети з окупованого Донбасу перемістилися до своїх філій у районних містах, які перебувають під контролем української армії. «Ми гадали, що перемістити їх у межах області буде менш травматично», - говорить Стріха, заступник міністра освіти і науки. Наприклад, Луганський національний університет переїхав у близький Старобільськ, але тільки близько 20 професорів зараз мешкають там, розповідає викладач ЛНУ Загороднюк. Отже, ЛНУ, як і ДНУ, є зараз віртуальним університетом. Міністерство освіти і науки однак намагатиметься, аби тут жеврів вогник досліджень, навіть підтримуючи слабші проекти. «Ми повинні дати їм шанс», - говорить Стріха.

Раптове переміщення дуже болісне для наукової кар’єри. Декан хімічного факультету ДНУ на вигнанні Олександр Шендрик відкриває лептоп зі світлинами лабораторій і аудиторій, залишених у Донецьку, устаткованих спектрометрами, апаратами для рентгенографічних досліджень та іншими коштовними приладами. Він б’є руками по столі. «Ці втрати – катастрофа, - говорить він. – Для кожного хіміка лабораторія – це його життя».

Інші примудрилися вивезти ключові зразки й дані. На новому робочому місці – в проміжку між шафами в Музеї природничої історії в Києві – Загороднюк бере накопичувач на 200 гігабітів, загорнутий у обгортку з повітряними бульбашками, де всі його результати й публікації. «Вгадайте, як я вивіз це з Луганська?» - питає зоолог. Він пройшов крізь кілька блокпостів, де сепаратисти його ретельно обшукували, з накопичувачем, захованим під шкарпеткою на лівій нозі.

Ще одна «контрабанда» прибула незадовго до нашої розмови. Загороднюк бере кілька змотаних разом сірникових коробочок, і відкриває одну. Всередині – брунатний череп миші Стренда. В іншій – манюсінькі скелети в пробірках. Він видобуває з однієї пожовклий папірець, списаний кирилицею: цього північного крота спіймали на півдні України в 1912 році. Ще кілька десятків інших коробок стоять на полиці. Трьома днями раніше один із Загороднюкових аспірантів, який залишився в Луганську, пробрався в кабінет свого вчителя й забрав колекції. Аспірант заплатив провіднику, щоб той перевіз зразки до Києва.

Об’єкти вивчення Максима Нєцвєтова – живі рослини – не піддаються транспортуванню. Він – керівник відділу фітоекології в Донецькому ботанічному саду (ДБС), одному з найбільших ботсадів Європи. Заснований у 1964 році, ДБС заслужив відомість роботами з «індустріальної ботаніки» - екологічної реставрації теренів, знищених заводами і шахтами, а також гербаріумом світового класу, де таксономісти ідентифікували понад 200 зразків лікарських рослин. Нєцвєтов із колегами вивіз усі можливі зразки до Києва. Але він переживає за рослини, які залишилися в Донецьку. Співробітники ДБС не можуть підійти до теплиць, а зима за відсутності опалення виявиться фатальною для тропічних рослин. «Терористи встановили в ботсаду міни на розтяжках», - говорить Нєцвєтов, стискаючи голову руками, - «невдовзі всі колекції дерев загинуть. Дуже важко говорити про це спокійно».

У самому Донбасі атмосфера робиться дедалі нестерпніша. У листопаді в Донецькому державному медичному університеті призначений «ДНР» ректор зібрав усіх, хто залишився, і зажадав, аби вони публічно оголосили про свою лояльність. З десь 800 людей в залі 11 мали сміливість заявити, що підтримують Україну. «Решта просто злякалися», - говорить Нєцвєтов. А в Інститут гірничої геології НАН урядовці «ДНР» нещодавно принесли мішок з грошима. «Це виглядало так, наче вони щойно пограбували банк», - розповідає проукраїнський співробітник інституту. Вони заплатили готівкою – але тільки тим, хто підтримує сепаратистів.